Після якої чарки у молоді прокидається патріотизм?

Повага до кого/чого може випірнути з чарки після коронної: «Ти мене уважаєш?» Чи, все ж, варто кинути цій «повазі» рятівне коло? У молодецькім запалі лунають промовисті тости: «За народ! За Отєчєство!», «За рідну землю!» Далі рожевощокі молоді люди цокаються, цмокаються, хвалять (п’ятий від початку) тост, із грюкотом ставлять тостотворний посуд на стіл, вмощуються зручніше й заходжуються споживати сало.

Та чи згадає хтось із них на ранок, під супровід яких слів потрапила до його організму (сьома з кінця) порція «чудодійного еліксиру»? Зможе відповісти на питання: пив як патріот чи «за компанію»? Ось, у чому питання.

Завжди було мені цікаво, коли, як і за яких умов згадує сучасна українська  молодь про таке прекрасне почуття, як патріотизм. Чи можна якось, скажімо, простимулювати процес його «пробудження»? Якщо можна – то як? Чи обов’язково робити це за чаркою (коли ладен побрататися з ким завгодно та «вшанувати» будь-яку країну)? Або ж існують дещо інші варіанти розвитку сюжету «Про патріотизм»?

Розповім, що змусило мене переглянути свою упередженість щодо «непатріотичної» української молоді.

Нещодавно у Каневі проходив щорічний фестиваль талановитої молоді «Кобзареві джерела». Як завжди, було людно. Зібралися там, за словами режисерів заходу, самі «слівкі общєства». Не обійшлося й без моєї танцювальної присутності. Приємно відзначити, що багато було виконавців українських народних пісень, фольклорних гуртів, ансамблів українського народного танцю. Ба, навіть приїхали чотири кобзарика з єдиної в Україні школи гри на кобзі!

Вдень працювали на публіку: співали, танцювали, джазували, фортепіанили – одне слово, фестивалили. За лічені дні стали однією сім’єю (і геть не тому, що їли в одному приміщенні та користувалися спільною вбиральнею). Об’єднало нас щось набагато вагоміше, ніж тимчасове вимушене співіснування. Схиляюся до думки, що це було відчуття моральної насолоди від того, що ми творимо. Від того, що творимо ми це задля єдиної мети. Творимо, попри той шалений темп, у якому довелося працювати. Такі різні, але творимо разом.

А далі сталося те, що згуртувало нас, творчу українську молодь, ще більше.

Через насиченість програми жодному з нас ані разу не випало нагоди прогулятися вузенькими вуличками затишного Канева. Саме тому екскурсія, яку для нас влаштували організатори заходу, викликала в учасників фестивалю справжній український екстаз. Він, у свою чергу, потяг за собою непідробну нірвану.

Стоїш на схилі Чернечої гори, слухаєш кобзариків, милуєшся сивим Дніпром й згадуєш «незлим, тихим» Тараса Григоровича. Та й думку гадаєш... Дивлюся нині на фото з того місця – всі, як один, замислені, серйозні такі... На обличчях – відбитки складного мисленнєвого процесу.

Про що думали, стало зрозуміло вже увечері того ж дня. То був останній день фестивалю. Ніч обіцяла бути безсонною, а атмосфера – голосною. Накрили столи, покликали усіх-усіх, хто так чи інакше творив це «свято єднання та вшанування», розмістилися. Не повірите – проспівали гімн, стоячи, з рукою на серці! Хором. Поздоровили одне одного з успішним завершенням того, що разом пережили, поділилися враженнями.

В області мого келиха захлюпотіло. Надійшла черга першого тосту. Підвівся наш режисер Євгенчик. Вперше його вигляд засвідчував, що говоритиме він щось серйозне. «Друзі мої! Зараз ви пачуєте, як людина з Донбасу один з немногіх разів заговорить рідною мовою. Розумієте, цього зараз потрібує моя душа. Піднявшись на Тарасову гору, відчув: щось у мені перевернулось і прокинулось. Мені здалося, що це перевернувся і прокинувся Патріотизм. Рєбяткі, пропоную випити першу чарку (!) за цього чувака. Він реально класний!»

Тост був підтриманий одностайно. Більш того, що усі присутні в один голос засвідчили подібне «пробудження».

Усе там, за столом, дійшла висновку: у свідомої, освіченої та культурної молоді патріотизм прокидається задовго до першої випитої чарки. Або взагалі від неї не залежить. Він просто іноді дрімає знічев’я. Побільше таких заходів – і «класний чувак» Патріотизм стане надійним другом. Або ж, як хочете, принаймні національно свідомою звичкою. Будьмо! Патріотами.